Мюнхен займав особливе місце в історії нацизму. У цьому місті Гітлер почав політичну кар’єру, проводив перші мітинги та виступи. Партійні структури з’явилися швидко, тому місто назвали «столицею руху».
Після захоплення влади режим установив нові порядки. На вулицях з’явилися прапори зі свастиками, маршові пісні лунали щодня. Правила торкнулися всіх: чиновників, робітників, школярів. Від людей вимагали лояльності та участі в партійному житті, а місто перетворили на центр політичної системи. У ньому приймали рішення, розміщували адміністративні установи, змінювали вигляд площ і будівель. Люди опинилися між страхом, пропагандою й щоденними труднощами. Далі на munichyes.eu.
Політична трансформація
Після приходу нацистів до влади в місті зосередили керівництво партії, адміністративні відділи та структури, які контролювали кожен крок населення. У будівлях на центральних вулицях розмістили штаби та канцелярії, де працювали чиновники, офіцери СС і партійні функціонери.
Крім того, регулярно відбувалися масові зібрання. На площах проходили марші, святкові церемонії, паради та промови партійних лідерів. Такі події супроводжувалися музикою, факельною ходою й гучними виступами. При чому людей зобов’язували приходити, вітати учасників, стояти в шеренгах. Саме тоді партійна структура проникла в кожен район. Місцеві осередки стежили за поведінкою мешканців, збирали інформацію, передавали звіти наверх. Через це сусіди часто боялися одне одного, бо будь-яке слово могло дійти до чиновника чи донощика. У школах, установах і підприємствах взагалі діяли свої партійні представники, які контролювали дисципліну й політичну лінію.
Тим часом правова система втратила незалежність. Політичні опоненти опинялися у в’язницях, концтаборах або зникали без сліду. Поліція підпорядковувалася керівництву СС, тому арешти відбувалися без судових процедур. Також постійно зростали вимоги до лояльності. Людей змушували вступати до партійних організацій, відвідувати збори, вивішувати прапори під час свят. А не робити цього не могли, бо без цього важко було отримати роботу, зберегти посаду чи уникнути переслідувань. Політика стала частиною повсякденності, і від неї не можна було сховатися.
Повсякдення
Як ви вже зрозуміли, повсякденне життя мешканців Мюнхена поступово опинилося під повним контролем режиму. Молодь втратила свободу вибору, бо держава нав’язувала обов’язкову участь у Гітлер’югенді та жіночих організаціях. Хлопців готували до військової служби. Вони носили однакову форму, ходили на маршові тренування, слухали промови про відданість фюреру. Дівчат залучали до програм, де їх вчили домашнього господарства, виховання дітей і ролі в «народній спільноті». Так формували покоління, яке мало жити за ідеологічними правилами.
У школах усе підпорядкували політичним цілям. Учителі повторювали нацистські гасла, виклад змінювався відповідно до партійних настанов, а учнів змушували відвідувати збори, співати маршові пісні й брати участь у різноманітних заходах. Система освіти, так би мовити, перетворилася на інструмент виховання слухняних громадян.
Навіть дорослі жінки опинилися в суворих рамках. Держава нав’язувала їм роль матерів і господинь, і роботу часто обмежували, особливо в державних установах. Натомість заохочували народжувати дітей і підтримувати сім’ю. Плакати, промови й газетні статті прославляли «ідеальну німкеню» – скромну, працьовиту, віддану чоловікові й державі.
Окупація змінила й побут. Бомбардування зруйнували райони, люди ночували в укриттях, частину мешканців евакуювали в села… Навіть продукти стали дефіцитними, тож харчування залежало від карток. Родини виживали завдяки городам, обмінам і допомозі сусідів.
Євреї, роми та політичні противники опинилися під постійним тиском. Хоч спочатку їх лише виключали з громадського життя, потім почали забороняти навчатися, забирали роботу й строго слідкували за пересуванням, а ще пізніше під’єднали арешт і відправлення в табори. У Мюнхені та навколо нього діяли місця примусової праці, де людей тримали в жорстких умовах. Деякі квартали навіть спорожніли після депортацій, а їхнє майно переходило до лояльних громадян або державних структур.
Отже, життя мешканців поступово перетворилося на низку обов’язків і страхів. Усе контролювалося, але люди й у таких умовах мусили пристосовуватись, бо будь-яка підозра могла закінчитися вигнанням.
Культура, мистецтво й пропаганда
Нацистський режим швидко взяв під контроль і культуру. У місті знищили незалежне мистецьке життя: картини модерністів прибрали з музеїв, галереї очистили від робіт, які вважали «викривленими» чи «неправильними». Художників, що працювали у заборонених стилях, позбавляли можливості виставлятись, викладати або заробляти творчістю. Багатьох змусили емігрувати, дехто замовк під тиском страху.
Архітектурний вигляд Мюнхена почав змінюватися. Режим надавав перевагу монументальним формам. У центрі зводили масивні будівлі з каменю, які мали символізувати силу й порядок. Королівську площу перетворили на арену для урочистих церемоній. Там проводили партійні марші, виступи, пам’ятні події. Ще землю встеляли кам’яними плитами, щоби факельна хода мала ще більш захопливий вигляд.
Кіно, театр і музика залишилися частиною повсякденного життя, але кожен заклад працював під суворим наглядом. На екрани виходили фільми, що прославляли армію, вождя, «правильні» сімейні цінності. У театрах ставили вистави з чітким політичним підтекстом, репертуар яких затверджували чиновники.
Оскільки змінювалося все, то варто виокремити дозвілля. Організації влаштовували колективні поїздки, виступи хорів, спортивні змагання, де кожен мав виглядати зразковим громадянином. Людей залучали через обов’язкові квитки, робочі колективи, шкільні програми. Звісно, примус не завжди був жорстким, але ухилення від участі могло викликати підозри, а як наслідок – величезні проблеми. Тим часом небажані культурні елементи витіснили з публічного простору. Музика єврейських композиторів зникла з афіш, книги опинилися в списках заборонених, а частину бібліотек очистили під час спеціальних рейдів. Публічні виступи контролювали ретельно, бо кожне слово могло стати причиною доносу.
Опір під час окупації
У Мюнхені з’явилися осередки опору, хоч нацистська влада суворо придушувала будь-яку непокору. Найвідомішою стала група «Біла Роза», яку створили студенти й викладачі Мюнхенського університету. Вони друкували й розповсюджували листівки з критикою режиму, залишали їх у громадських місцях і передавали знайомим. Учасників групи швидко заарештували, багато хто потрапив під смертний вирок, але попри ризик, їхні дії залишили глибокий слід у пам’яті міста.
Більшість мешканців не брали відкритої участі в опорі. Люди намагалися пристосуватися до нових правил, зберегти роботу й родину. Частина вступала до партійних організацій, брала участь у державних заходах, щоб уникнути переслідувань, інші мовчки дистанціювалися й намагалися не привертати уваги. У містах панував страх доносів, тому навіть дрібні прояви непокори приховувалися.
Пам’ять про нацистське минуле зберігається й сьогодні. У Мюнхені встановили пам’ятні знаки на місцях арештів і страт учасників опору, відкрили музеї та центри документації. У школах вивчають історію нацизму, проводять екскурсії, зустрічі зі свідками. Загалом у Мюнхені намагаються чесно говорити про свою роль у тих подіях і не замовчувати складні сторінки минулого.
Джерела:
- https://www.nsdoku.de/en/about-us/publications/munich-and-national-socialism
- https://werkstattgeschichte.de/wp-content/uploads/2017/01/WG19_095-101_SCHMIECHEN-ACKERMANN_ALLTAGSGESCHICHTE.pdf
- https://www.dhm.de/lemo/kapitel/der-zweite-weltkrieg/widerstand-im-zweiten-weltkrieg/die-weisse-rose
- https://www.nsdoku.de/lexikon/artikel/widerstand-im-besetzten-ausland-verfolgung-und-disziplinierung-in-muenchen-885