За офіційними даними, до кінця Другої світової війни приблизно 2,5 мільйона дітей відправили у сільську місцевість. Батьки прагнули дати безпечний притулок дітям, однак у той час дитинство та юність були ретельно продумані та організовані. Дітей з раннього дитинства готували до боїв та війни. Більше про той період та час, коли діти дуже швидко подорослішали, розповість munichyes.eu.
Офіційний лист
3 жовтня 1940 року всі рейхські та партійні установи Німеччини отримали лист з наказом фюрера про відправлення дітей до інших районів. До програми входили міста, постраждалі від бомбардувань союзників. Варто зауважити, що евакуація дітей була потрібна не лише через захист. Цей період, коли діти перебували далеко від батьківського дому, церковного впливу, їх мали перевиховувати у дусі націонал-соціалізму. Головними ідеями були вірність та покірність.
У липні 1943 року маленька дівчинка почала запис у своєму щоденнику зі словами:
«Моїм найбільшим бажанням було повернення до табору …»
Дівчинка написала це не за власним бажанням, адже тоді всі діти мали записати свій досвід. Вони мали висловитися, наскільки інтегрувалися, які навички проявили, чи довели вони свою придатність до лідерства.
Kinderlandverschickung – це були дитячі евакуаційні табори, куди відправляли дітей з 1940 до 1945 років від 10 до 14 років. При цьому молодших дітей (до 9 років) розміщували у приймальних родинах у сільській місцевості. У таборах контроль здійснював вчитель та член Гітлер’югенд чи Ліги німецьких дівчат.
Діти у Jungfolk
Таких дітей називали «Pimpfe». Хлопчики та дівчатка отримували форму, їх урочисто вводили до нової асоціації. У вихідні та вдома вечорами всі зустрічалися для занять спортом, складання випробовувань на мужність, для навчання націонал-соціалістичного мислення. Діти під час Другої світової війни мали стати спритними та міцними. Вивчення бойових вправ відбувалося в ігровій формі, проте вже з малечку відчувалася сувора військова дисципліна. Більшість дітей не усвідомлювали, що ці щоденні дії та інформативна пропаганда виховують в них націонал-соціалістів. Діти відчували себе важливими, адже потрібні були для порятунку Німеччини, у тому числі для рідного Мюнхена.
Військові приготування сформували у дітей чітке бачення свого майбутнього – боротися за народ. Хлопці були готові у будь-який момент піти служити, а дівчата – допомогти солдатам. Ідеологія закладалася з книжок. Це стосувалося ворога, який хоче завдати шкоди німцям, злих та похмурих євреїв.
Спочатку діти збирали врожай, згодом – займалися збором пожертв для Фонду зимової допомоги. А далі діти виростали помічниками військово-повітряних сил. Поступово ігровий підхід зникав, а невіддільною частиною навчальної програми ставало поводження зі зброєю. Дітей у 12 років можна було побачити під час навчання стрільби з карабінів, а далі вони вже опановували протитанкову зброю.
Евакуація у сільську місцевість
Тривалий час евакуацію у сільську місцевість дітей поширювали як відпочинок, де можна смачно їсти та дихати свіжим повітрям. Навіть після закінчення Другої світової війни жителі Мюнхена зі щастям пригадували той час. Розглянемо детальніше, чим вони займалися.
Діти цілодобово були зайняті. Вони маршували, співали, читали літературу, однак не ту, яку самі бажали прочитати. Абсолютно всю літературу відбирали націонал-соціалісти, а інші книги не дозволялися.
Поступово діти починали сумувати за домівкою. Наймолодші діти відчували себе покинутими. До того вони не знали, як їх рідні. Перебуваючи далеко від рідних та дому, більшість з них дізнавалися про смерть близьких людей. Всі з нетерпінням очікували листа від рідних та надіялися, що з ними все гаразд.
Хочеться розповісти більше про листи, точніше про цензуру. Всі листи, які рідні писали дітям, читали відповідальні особи. Лише після цього вони віддавали їх дітям. Саме тому всі діти дочекалися такого омріяного листа від рідних. Наприклад, вголос не можна було говорити й тим паче писати про бажання повернутися додому. Прикладом цього є книга Гільке Лоренц «Діти війни», у якій описано, наскільки важко було дітям під час війни залишати свої домівки.
Суворі правила
Евакуація до сільської місцевості була добровільним заходом, проте більшість батьків не бажали відправляти дітей на таку відстань. Тим паче вони розуміли, що там пануватимуть суворі правила Гітлер’югенду. У цьому й полягав план націонал-соціалістів – дострокове перевиховання дітей та молоді, які опинялися у новому місці далеко від рідних.
У перші роки зовсім мало батьків відгукнулися на дружню рекламу евакуації дітей у сільську місцевість. Вже далі рекламні заходи ставали дедалі суворішими, а слова – радикальнішими. Наприклад, зазначалося, що батьків можуть притягнути до відповідальності у разі смерті дитини (адже батьки відмовилися від добровільної евакуації).
У воєнні роки приблизно 5 мільйонів дітей відправили за кордон. Також батьки відвозили дітей у сільську місцевість до рідних для захисту від бомбардувань та суворих правил Гітлер’югенду.
Іспити
На початку 1943 року націонал-соціалісти запровадили надзвичайну систему атестації. Шкільна освіта у воєнний час була другорядною, однак підлітки складали іспити на атестат зрілості у скороченій формі, після яких юнаки могли якомога швидше стати солдатами.
Відомо, що ще у Першій світовій війні чимало школярів добровільно пішли на військову службу. Всі охочі могли скласти шкільний іспит достроково. Ті ж школярі, які проходили військову служу, могли взяти відпустку на пів дня для складання атестата про середню освіту. Така ж доля очікувала на дітей під час Другої світової війни.
8 вересня 1939 року запровадили надзвичайний атестат про загальну середню освіту, а молодь знову була захоплена війною. Літературну класику почали активно використовувати для поширення власної воєнної ідеології. Якщо спочатку надзвичайна атестація була добровільною процедурою для учнів старших класів, то згодом ця процедура стала обов’язковою.
Вже наприкінці 1941 року випускники середньої школи звільнялися від складного письмового іспиту, адже отримували атестат про зрілість. Все це було наслідком того, що Адольфу Гітлеру потрібні були солдати. У 1944 році шкільного навчання фактично не було. Ті школярі, яких не призвали, отримали атестат про закінчення школи. Церемоній, іспитів не було, а оцінки за попередні роки просто об’єднали. Після закінчення Другої світової війни видані атестати виявилися не чинними в Німеччині. Саме тому випускники середніх шкіл після повернення військової служби поверталися до школи, щоб скласти письмовий шкільний іспит.
Швидке дорослішання
Дитинство у Мюнхені під час Другої світової війни було складним, адже вимагало неймовірної стійкості, здатності до адаптації та витривалості до безперервних випробувань. Прискорювало емоційне та психологічне дорослішання боротьба за виживання, втрата рідних, участь у дорослих справах, військовий вишкіл.
Діти вже змалечку вчилися бути самостійними та відповідальними, вони знаходили у собі сили протистояти стресу, долати труднощі. Дитячі радості були замінені підготовкою до війни в ігровій формі. Таке дитинство залишило глибокий відбиток на все життя.