Це були страшні сторінки історії, коли Голокост знищив єврейські громади в Баварії. Лише одиниці змогли вижити або переховувалися для порятунку. Більше про долю євреїв під час Другої світової війни розповість munichyes.eu.
Початок єврейського життя у Мюнхені
Перед тим, як перейти до життя євреїв під час війни, хочеться пригадати, коли вони оселилися в Мюнхені. Наприклад, у деяких джерелах зазначалося, що ще з XII століття, з часів Середньовіччя, євреї проживали в Мюнхені. Нагадаємо, місто було засновано у 1158 році. В офіційних документах фіксується їх присутність у 1229 році, а першим відомим євреєм у Мюнхені був «Авраам Мюнхенець».
12 жовтня 1285 року відбувся перший погром після того, як мюнхенські євреї вбили охрещену християнську дитину й випили її кров (легенда про ритуальне вбивство). Розлючений натовп містян підпалив синагогу, де ховалися євреї й загинули. У 1296 році у Нюрнберзькому меморіалу їх імена записали як мучеників. Лише через два роки євреям дозволили повернутися, але погроми продовжувалися й далі. Ці події були також задокументовані.
XIV та XV століття були періодом зростання єврейської громади, однак відбувалися й погроми у 1345, 1349, 1442 та 1715 роках. У 1381 році була збудована мюнхенська синагога пізнього Середньовіччя (зруйнована після 1803 року).
Повернення єврейського життя
У другій половині XVIII більш ніж 300 євреїв оселилися у Мюнхені. Їм було складно у суспільстві. Становище покращилося у 1802 році, коли було найнято рабина Гессекіеля Гесселя. Для отримання права на постійне проживання євреї мали бути включеними до новоствореного реєстру. Номер могли передати лише одній дитині.
Євреї у ті часи не могли займатися цеховими ремеслами, але вони могли оселятися у місті та сповідувати свою релігію. 70 єврейських родин могли залишитися, а 37 сімей вимушені були покинути Мюнхен. Лідер громади Ульфельдер відхилив прохання про створення власних єврейських шкіл. Якщо заможні єврейські батьки наймали репетиторів дітям, то бідним родинам було вкрай важко.
Важливим етапом розвитку був 1806-1871 роки. Тоді першим королем Королівства Баварія став Максиміліан I Йозеф Віттельсбахський. Саме тоді була створена Рада європейської релігійної громади. Між 1824-1826 роками була збудована перша сучасна мюнхенська синагога на Вестенрідерштрассе. До цього євреї збиралися у маленьких приватних молитовних кімнатах, які розміщувалися у різних куточках міста. Громада побудувала синагогу під тиском влади (під загрозою штрафів та арештів).
Ріст єврейської громади
У 1872 році було засновано Німецьку імперію. Нарешті євреї отримали ті ж громадянські права, що й християни. Це стало поштовхом до стрімкого збільшення чисельності євреїв у Баварії та за її межами. Вони заснували чимало виробничих, торгівельних компаній, а громада продовжувала ріст.
У 1882 році європейська громада отримала від короля Людвіга II ділянку для будівництва нової головної синагоги на Герцог-Макс-штрассе (офіційне відкриття відбулося 16 вересня 1887 року).
Євреї зі Східної Європи емігрували до Мюнхена, тому вже у 1910 році з 590 000 осіб – 11 083 особи сповідували юдейську віру (це трохи менш як 2% загальної чисельності населення). У міжвоєнний період цей розквіт та стійке положення у суспільстві змінилося. У 1920 році зросла напруженість, а євреїв польського походження почали безжально виселяти. Погіршували ситуацію регулярні напади штурмового загону на єврейське населення та підприємства.
Друга світова війна
Період з 1933 до 1945 років для євреїв можна схарактеризувати так: репресії, переслідування, вигнання та смерть. До 1933 року у Мюнхені проживало 12 000 євреїв, у 1936 – 9000 осіб, а ще через два роки їх кількість зменшилася вдвічі. Річ у тому, що у січні 1933 року були прийняті Нюрнберзькі расові закони, які передбачали масовані державні репресії та закінчувалися систематичним знищенням європейських євреїв. Головну синагогу за особистим наказом Адольфа Гітлера було знесено 9 червня 1938 року, а витрати були покладені на єврейську громаду.
До літа 1938 року понад 3500 євреїв покинули Мюнхен, вони емігрували до Палестини та США, вони намагалися врятувати своє життя. Підприємці добровільно залишали компанії та своє майно, єврейські торговці та ремісники стали безробітними. Єврейські крамниці були зачиненими, у більшості з них розбили вікна. У наступні роки євреїв вигнали з Мюнхена, а на паперах їх більше не існувало.
У серпні 1941 року у Мюнхені залишилося 3249 євреїв. Для них було створено збірний, трудовий єврейський табір Мільбертсгофен, а далі – у Берг-ам-Лаймі. 20 листопада 1941 року 1000 євреїв депортували з Мюнхена до Каунаса, друге за величиною місто Литви. Серед осіб було 94 дитини.
Єврейський дитячий будинок німецька влада насильно закрила, а дітей – депортувала. Ізраїльську лікарню будинок для медсестер чекала така ж доля. Заклад розформували, а пацієнтів та медсестер перевезли до таборів смерті.
Більш ніж 3000 євреїв депортували з Мюнхена та вбили. Американські визволителі знайшли 30 квітня 1945 року лише 84 євреї, яким вдалося вижити.
Відродження єврейського життя
Місто було звільнене від націонал-соціалізму, а вже 19 липня 1945 року в колишньому будинку для людей похилого віку на Каульбахштрассе було знову засновано Ізраїльську громаду Мюнхена та Верхньої Баварії (IKG). Ця подія увійшла в історію як символ відродження єврейського життя після жахів Голокосту. 20 травня 1947 року відбулося урочисте відкриття відреставрованої синагоги на Райхенбахштрассе, 27. Це місце стало центральним для представників єврейської громади, які відбудовувалися з руїн.
Повоєнний період запам’ятався інтенсивною роботою. Єврейська громада у Мюнхені зіштовхувалася з викликами, але вони вже були зовсім іншими. Йдеться про необхідність згуртування спільноти, відновлення інфраструктури, надання психологічної та соціальної підтримки всім тим євреям, які пережили та вижили після цих нелюдських випробовувань.
Згадки про минуле
У кабінеті Єврейського музею Мюнхена зібрана виставка студентів Мюнхенського університету в Луїзіані, завдяки якій можна більше дізнатися про єврейське життя в місті у 1950-х та 1960-х роках. Дослідження проводилось у 2016 році під керівництвом професора Мюнхенського університету, доктора Міхаеля Бреннера та доктора Андреаса Гойслера з Мюнхенського міського архіву. Дослідження охопило інтерв’ю зі свідками єврейської спільноти Мюнхена, які виросли у столиці в 1950-х та 1960-х роках. Ці розмови були записані та проаналізовані, вийшло декілька годин матеріалу.
Якщо у часи Голокосту життя євреїв у Німеччині було немислимим, то після закінчення Другої світової війни у Берліні, Франкфурт-на-Майні та Мюнхені сформувалися єврейські громади.
Були створені численні табори для переміщених осіб, які забезпечували проживання, основні послуги звільненим в’язням. Наприклад, звідти єврейські переміщені особи мали змогу підготувати еміграцію до Ізраїлю чи Північної Америки, використовуючи допомогу різних організацій.
Тож, єврейська громада зазнала значних втрат та глибоких травм, але продемонструвала надзвичайну стійкість та волю до життя. Нині Ізраїльська громада Мюнхена та Верхньої Баварії є однією з найбільших та найактивніших єврейських громад у Німеччині.