Отто Баварський прославився як «божевільний король», після того як начебто зійшов з глузду у 1872 році. Коли його старший брат, король Людвіг II, також божевільний, помер у 1886 році, він став королем під регентством – спочатку свого дядька Луїтпольда, а потім двоюрідного брата Людвіга. Останній оголосив себе королем, ще коли Отто був живим. Формально Отто правив країною 27 років, однак у цей час жив в ізоляції у замку, де перебував у світі своїх фантазій і галюцинацій. Докладніше читайте далі на munichyes.
Дитинство
Отто народився 27 квітня 1848 року в Мюнхені, на два місяці передчасно. Батько Отто – король Баварії Максиміліан II, мати – королева Марія Прусська. Разом із братом Людвігом Отто провів більшу частину свого дитинства зі слугами і вчителями в замку Гоеншванґау.
Відсторонені батьки часто уникали дітей, приділяючи їм обмаль часу. Сувора мати наказувала Людвігу одягатися лише в синє, а Отто – червоне. Літні канікули хлопці проводили на королівській віллі в муніципалітеті Берхтесгадені.
Військова служба
У 1863 році Отто став суб-лейтенантом (молодшим лейтенантом), а через рік потрапив до кадетського корпусу баварської армії. У травні 1864-го він отримав звання лейтенанта. Після смерті Максиміліана ІІ в березні того ж року Людвіг став королем Баварії.
У 1866 році Отто став капітаном і долучився до Баварської королівської піхотної гвардії. У тому ж році він взяв участь в австро-прусській війні, а в 1870–1871-х – у франко-прусській. Через бої в Отто розвинулися депресія, апатія, агресія та безсоння. З 1871-го він перебував під наглядом лікаря.
Ментальна недуга
У перші роки правління Людвіга його часто бачили разом з братом Отто. Однак згодом сором’язливий і замкнутий у собі Людвіг став відлюдником. Змінювався на очах і раніше життєрадісний та комунікабельний Отто.
Психологічний стан Отто поступово погіршувався. Це лякало Людвіга, який очікував, що Отто одружиться і матиме сина – спадкоємця трону. Поки за Отто наглядали медики, звіти про його стан шпигуни надсилали прусському канцлеру Отто фон Бісмарку.
У січні 1872 році лікарі визнали Отто Баварського психічно хворим. У наступному році його помістили в ізолятор у палаці Німфенбург. Оглядав немічного лікар Бернхард фон Гудден, який пізніше також діагностував у брата Отто Людвіга психічну хворобу, навіть не оглянувши його. Такі діагнози могли бути політично вмотивованими, адже і Людвіг, і Отто зневажали Пруссію, у той час як дядько Луїтпольд та Бернхард фон Гудден підтримували її панування. За однією з версій, лікарі спеціально робили не все можливе для лікування Людвіга й Отто. Отто фон Бісмарк прагнув скинути їх із престолу, а натомість замінити братів податливим дядьком Луїтпольдом.
Під час меси в 1875 році в мюнхенській церкві Отто пробрався до святині в мисливському одязі. Після цього впав на коліна перед священником, просячи прощення за гріхи. Після цієї витівки Отто перевели до палацу Шляйсгайм, де він фактично перебував у полоні. Бернхард фон Гудден не докладав жодних зусиль для того, щоби вилікувати хворого. Цілком можливо, що він навіть перебував під дією наркотиків.
22 серпня 1875 року Отто виголосив свою останню публічну промову та взяв участь разом із Людвігом у королівському параді. З 1 червня 1876 року він залишився на кілька тижнів у замку Людвігсталь, що в Баварському лісі. Навесні 1880 року його стан погіршився. Через три роки Отто помістили під суворий медичний нагляд у палац Фюрстенрід біля Мюнхена, де він провів останні роки. Палац був спеціально переобладнаний для ув’язнення. Іноді брат Людвіг відвідував Отто, наказуючи персоналу не застосовувати до нього насильства.
У 1886 році старший королівський медичний офіцер заявив про тяжку психічну хворобу Отто (можливо, це була шизофренія). Побутувала також думка, що невідому недугу, а згодом і параліч спричинив сифіліс. За розповідями його наближених, він розмовляв із людьми, яких ніхто більше не бачив, періодично ставав агресивним, вибивав вікна та двері. Словом – жив у світі фантазій та галюцинацій. У 1894 році Отто показав ознаки одужання, тому взяв участь у бамберзькому святі, де розбив 65 пляшок шампанського.
Король Баварії
10 червня 1886 року короля Людвіга II (брата Отто) скинули з престолу його міністри. Тоді правління Королівством Баварія перейняв дядько Луїтпольд, він керував державними справами як регент. Коли Людвіг II помер 13 червня за невідомих обставин, принц Отто вступив на престол.
Оскільки через хворобу він не міг правити Баварією, Луїтпольд також правив замість нього. Отто навіть не усвідомив проголошення свого титулу й аж до смерті вважав, що Луїтпольд – законний король.
Кінець правління і смерть
Луїтпольд зберігав свою роль принца-регента до смерті в 1912 році. Після цього регентом став його син Людвіг – двоюрідний брат Отто. Усі розуміли, що Отто не повернеться до розумової здатності для активного правління. Коли Людвіг став регентом, преса та суспільство виступали за те, щоби він і де-юре обійняв пост короля.
4 листопада 1913 року до баварської конституції внесли зміни щодо регенства з причин недієздатності. Доданий пункт передбачив, що в разі, якщо законний король хворий понад 10 років і ніколи не зможе царювати, то регент може скинути короля з престолу й перейняти корону (щоправда, за згодою законодавчої влади). Наступного дня принц-регент Людвіг припинив регентство, скинув Отто з престолу та проголосив себе королем Людвігом III. Парламент дав згоду, і 8 листопада Людвіг III склав конституційну присягу.
Отто помер у жовтні 1916 року через непрохідність кишечника. Поховали його в склепі мюнхенської церкви Michaelskirche. Як передбачено баварською королівською традицією, серце короля помістили в срібну урну та відправили до святилища Gnadenkapelle в баварському мсті Альтеттінгу. Там же зберігаються серця його брата, батька й діда.
Щодо Людвіга III, то він став останнім королем Баварії, втративши престол у 1918 році. Після Першої світової війни Німецьку імперію було розпущено та натомість створено Веймарську республіку. Внаслідок цієї революції баварський престол був скасований разом з іншими монархіями німецьких держав. Це поклало край 738-річному правлінню дому Віттельсбахів у Баварії. Від того часу нащадки правлячих родин є лише «претендентами» на неіснуючий трон.
Божевілля: правда чи вимисел
Чи справді король був психічно хворим – так і залишається загадкою. Цілком імовірно, що йому спеціально давали психотропні препарати з метою захопити трон. Така невизначеність стимулювала розвиток неврології і психіатрії. Медики ХХІ століття, вивчивши історію його хвороби, дійшли висновку, що він страждав на межовий розлад особистості – це стан дисгармонійного характеру, для якого характерні нестабільний настрій, імпульсивність, складнощі з побудовою стосунків, здатність до самоагресивної поведінки.
Щодо Людвіга ІІ, то після смерті батька поступово почала виявлятися його ексцентричність і дивацтво, з’явився потяг до будівництва якихось немислимих будівель по всій країні, як-от знаменитий замок Нойшванштайн. Подейкували, що в нього були сильні гомосексуальні нахили, але реалізувати свій потяг до чоловіків так і не наважився, адже був християнином. Людвіг не одружився.
Медики винесли вердикт, що він божевільний і потребує лікування. Серед підстав – будівництво різних замків, на які витрачалися гроші з скарбниці; байдужість до державних справ та гомосексуальні нахили. Король протестував проти лікарського вердикту, однак усе одно насильно був відправлений до замку Берг на ізоляцію.