Не можна сказати, що акції проти євреїв почались раптово. Напруга та невдоволення німців наростали поступово. 2 серпня 1819 року це вилилось у справжні заворушення. Солдати намагались заспокоїти жителів Вюрцбурга, але це не приносило тривалих результатів. Наступного дня групки містян продовжили закидувати камінням будинки та крамниці євреїв. Баварський уряд був змушений застосувати силу, аби відновити спокій. Втім, заворушення ширились Німецьким союзом наче епідемія чуми, пише munichyes.eu.
Чому Вюрцбург
“Хеп-хеп заворушення” були першими антиєврейськими погромами на початку 19 століття. Ненависть активно розпалювали християнські купці та поширювали бунтівні настрої по Європі. Найбільшими осередками знущань з євреїв у 19 столітті були: Франкфурт-на-Майні, Копенгаген, Амстердам, Відень, Прага та ін. За словами баварського історика Роланда Фладе, заворушення були націлені на жидів, їх власність та навіть синагоги. Люди були незадоволені тим, що євреї впевнено йшли до рівності в суспільстві. Купцями керувала ненависть та заздрість.
Баварське місто Вюрцбург було суверенним до 1814. Спочатку то було єпископство, а згодом – Велике герцогство. Згодом, відійшло до Королівства Баварія. За словами історика, коли Вюрцбург став не більше ніж баварською провінцією, мешканці міста дуже розізлились. Вони відчували себе ображеними та приниженими.
Церква була експропрійована мюнхенським королем, а майно продавали тому, хто платив вищу ціну. Серед тих, хто скуповував церковне майно були й багаті євреї. Ця “рана” не гоїлась роками. Пан Роланд стверджує, що в сучасності деякі мешканці Вюрцбурга продовжують відчувати цю давню образу.
Баварський король продовжував розпродувати вюрцбурзьке майно. Наприклад, розкішну філію монастиря Ебрах. Король віддавав їх за дуже високі суми. Йому, можна сказати, було байдуже від кого отримувати гроші. Король лише хотів попрощатись зі своїми боргами.
До 1802 року у Вюрцбургу євреїв не було. Вони могли знаходитись в місті лише вдень, для торгівлі. Так тривало поки єврейський банкір Якоб фон Гірш не купив собі майно в місті. Пізніше, цей пан також став придворним банкіром.
“Хеп-хеп заворушення”
Деякі євреї були такі багаті, що могли виплачувати повну вартість дрібними грошима. Історик Фладе стверджує, що таких не було багато. Коли Гірш купив нерухомість, відкрив двері для багатьох людей Вюрцбурга. Так, окремі, заможні єврейські родини знову отримали змогу поселитись в місті. Мюнхенські правителі були певні, що такий крок також приведе до економічного розвитку регіону.
Становище не було простим. Деякі купці були справжніми монополістами та невиправдано підвищували ціни на продукти. Економічно активні та успішні євреї принесли зі собою багато змін для ринку. Сказати, що християнські купці та банкіри були не задоволеними – не сказати нічого. Так почалась активна пропаганда проти жидів. З 1802 по 1819 роки було надруковано сотні агітаційних листівок, які принижували “східних інопланетян”.
Історик Фладе розповідає, що єврейське поселення Вюрцбурга, яке поступово зростало, становило загрозу корінним жителям міста. В сучасності, біженці не загрожують німецькій економіці, а навпаки стимулюють її. В 19 столітті вюрцбурзькі купці бачили вихід лише у вигнанні євреїв з міста. Доцільніше було б покращувати якість власних товарів, а не так ганебно позбавлятись конкурентів.
Той факт, що вюрцбурсьзі купці стали причиною антиєврейських заворушень, вже історично доведено. Більша частина натовпу, яка займалась погромами, була підбурена на фінансована місцевими купцями. Мюнхенський уряд намагався відновити громадський порядок і деякі євреї все ж повертались у місто. Кільканадцять ватажків заворушень заарештували. Втім, повністю побороти бунти не вдалось. Вони продовжували ширитись Німеччиною.
Все частіше в німецьких містах можна було почути гасло “Хеп!”. Що воно означало – достеменно невідомо. Історики схиляються до думки, що це абревіатура до латинського вислову “Hierosolyma est perdita” – “Єрусалим втрачений”. Цікаво, що повстання проти євреїв прийняло форму середньовічного походу хрестоносців.
Становище – поза законом
Так описав ситуацію для євреїв письменник Якоб Вассерман. У 1813 році єврейський едикт гарантував відносну рівність для жидів. Втім, діяли обмеження на кількість жидівських сімей, які могли проживати на теренах Баварії. Тривала численна еміграція єврейського народу. Тисячі відбули до Америки. 11 тисяч жидів залишили Баварію в середині 19 століття.
З настанням урбанізації громади в таких німецьких містах як Мюнхен продовжували збільшуватись. Також, коштом євреїв. Релігія поступово втрачала свій всевизначний характер. Євреї намагались вжитись у суспільство. Дехто переходив з юдаїзму у протестантство, або приймав християнство. Так вони хотіли уникнути несприятливого положення в суспільстві.
У 1848 році вже діяли рівні права і для жидів в тому числі. Втім, лише в 1871 році справжню рівність почала гарантувати конституція. Наприкінці 19 століття громада баварських євреїв почала процвітати та розвиватись. Євреї не побоялись виступити на захист країни у Першій світовій. Ця війна забрала життя 12 тисяч єврейських солдатів. Першим прем’єр-міністром Баварії також був єврей Курт Ейснер.
Письменник Якоб Вассерман стверджував, що євреї продовжували залишатись поза законом в Баварії навіть після 1921. Оскільки Першу світову було програно, звинуватили в цьому жидів. Чарльз Дарвін своїм вченням також підбурював громаду проти євреїв. Вассерман, попри популярність, відчував себе викритим.
Єврейські громади перебували у понад двохстах місцях Вільної держави. Втім, письменник вже не побачив темніших часів для євреїв, які настали після 1935 року. Мюнхен, в якому проживав пан Якоб, став столицею національного соціалістичного руху. Цей рух особливо активно займався впровадженням антиєврейських законів. Перший концтабір відкрили в Дахау.
Відносно спокійне життя баварських євреїв закінчилось після нюрнберзьких расових законів 1935 року. Далі була Кришталева ніч 1938 року. Еміграція євреїв тривала, як і систематичне їх винищення. По війні 1945 року, єврейське життя стало трохи жвавішим у таборах. Втім, більшість переміщених осіб емігрували до Ізраїлю в 1948 році.
Щось назріває в Баварії
Після Першої світової, як було сказано вище, Мюнхен дуже швидко став центром націонал-соціалістичного руху та антисемітизму в Німецькому Рейху. Томас Манн у 1923 році назвав Мюнхен “Містом Гітлера”. Антиєврейські настрої панували в церкві, громаді, політиці, місцевій поліції, пресі. Євреїв намагались виганяти з баварських міст. Громада не боялась відкрито знущатись із жидів на вулицях. Мюнхен у 1923 році став ідеальним місцем для розгортання націонал-соціалістичного руху.
Наприкінці 1922 року антисемітизм в Баварії досяг незнаних до того часу розмірів. По війні, з євреїв зробили цапів-відбувайлів. Баварія була переповнена настроєм радикальних змін. Особливо, Мюнхен. Так, письменниця Ізольда Курц писала, що влітку 1919 року в Мюнхені настав кінець життєлюбству. Рільке ж описував баварську столицю як відправну точку для заворушень. Звичайно, місцеві євреї відчували найбільше переживань, які згодом виправдались.
Агітація проти жидів ширилась Баварією. Найбільше утисків зазнавали західноєвропейські євреї. Найменша провина ставала причиною депортації з Баварії. Держава також підтримувала настрої до погромів. Так, у 1921 році в Мюнхені відбулась демонстрація проти цін на харчування. Місцевий начальник поліції Ернест Пенер натякав, що деяких євреїв навіть будуть вішати.
У грудні 1923 року, американський генеральний консул у Мюнхені доповів Міністерству закордонних справ Вашингтона, щодо ситуації в місті. Прем’єр-міністр Ойген фон Кніллінг сказав, що єврейський елемент повинен понести відповідальність за німецькі нещастя та економічні негаразди. Антисемітські настрої в Баварії росли повільно, але невпинно. Все почалось з листів з погрозами до євреїв, а переросло у відкриті акти насильства проти жидів на вулицях баварських міст.